Коли ж настане мій час жити?

Все втрачено!!!

Я загубилась.

З усіх боків летять слова,

Мов кулі, кулі...

Мов посеред бою...

Жорстоку правду голосять.

А я ж хотіла просто жити;

"Щоб Мир у всьому світі"

Бажала кожен раз.

Я все ще підліток,

Куди мені дорослішати

В такий то час?

Не хочу, поверніть мені мої рожеві окуляри

Без тріщин світ

І щоб спокійно на душі.

Не хочу бачить я війни.

Хочу щоб без тривог життя.

Нехай з турботами, але без тривог.

Нехай з перешкодами, але ж не такими.

Невже я не заслужила

Просто пожити життя?

Ті славетні "стдентські роки"

І де ж вони?

Невже в укритті?

Невже під прицілом?

Невже заправленні страхом?

Я чула інше

Про нескінченне коло друзів

Про тараканів і пригоди в гуртожитку,

А не безликий екран ноутбука

Про безсонні ночі через вечірки, 

А не від нескінченних тривог

Коли ж настане мій час пожити?

Чому ж це все не скінчиться ніяк?