“Я – зернятко, а ти – зоря осіння”

Я – зернятко, а ти – зоря осіння,

Навіки в полі поєднались ми.

Виношу з глибини, з важкої тьми

Твоє сіяння в промені насіння.

Велиш ти кільчику в передвесіння

Пробити шкаралущу й страх зими…

Втім колосок з колючими крильми

Злітає, наче світла вознесіння.

Ти прагнеш повернуться в небеса,

Мене ж не відпускає рідна нива,

В ногах кайданами дзвенить роса.

Так ми застигли в злеті, повні дива,

Не зірка й не зерно – душа сяйлива,

Що ні в землі, ні в небі не згаса.

***