“Я згадую тебе, хоч ти – переді мною”

Я згадую тебе, хоч ти – переді мною.

Я збуджую в собі неткнутий сивиною

Дівочий образ твій – вставай, моя душе,

І світло засвіти, і вийди з павутиння

Такою, як була, а ти ж була богиня,

Володарка моя в прозорім негліже.

І справді ти встаєш із пам’яті моєї,

Я сліпну, як бджола в глибинах орхідеї,

В твоїй сяйливості. І сивина густа,

І материнства слід у перезрілій плоті,

І погляд, як туман часу на позолоті,

І скорбні, наче храм зачинений, уста –

І все, що ти в житті придбала, моя люба,

Працює на твоє володарство, як згуба,

Куди тепер мене заводиш нишкома,

І роздягаєшся так звільна, так поволі,

Що за той час віки в твоєму ореолі

То гаснуть, то горять. Я є. Мене нема.

***