Я згадую тебе,

Я згадую тебе,

крізь усе,

що несе та біжить.

Я згадую біль,

що різав мене

та і досі болить.

Я тікаю, стою,

знов спіткаюсь, іду,

наче можу, наче посильно.

Та долю кляну,

що назад повертаюсь.

О, божевільна!

Твоя я невільниця.

Залізні кайдани

ріжуть руки (наче мечі)!

Одна нісенітниця,

крізь кров та ті рани

тримаю від них же ключі!

Я вбита, розбита,

роз'ятрана болем,

та що, кому чи я винна?

Сама можу жити,

та з страждання я вийти,

не можу чомусь. Божевільна!

Поламка в системі,

збій у програмі,

свідомість з секретним паролем.

Прохання даремні,

до серця благання,

ми з ним від тепер не говорим.