Я знов покидаю тебе, покидаю

Я знов покидаю тебе,покидаю

І більше не граю з тобою в злу гру.

І смуток з словами свої я ковтаю,

Й його невблаганну самотність сестру.

І чути безкрайнє “це було востаннє”

Вже зовсім не хочеться більше,

Довіри краплину здобути принаймні

І слово за словом,і вірш йде за віршем,

І біль все сильніше і час повільніше.

Здавалось,вже правди слова не несуть,

А в брехні більше сенсу немає.

Раптом все втратило будь-яку суть

І біль все повільно вбиває.

Нестерпно,безжально щось серце стискає,

А я там,десь поряд з тобою.

І тіло повільно душа відпускає,

І повниться погляд журбою.

І сотні облич бачу сірих

Й позбавлені сенсу йдуть дні.

І сотні тих слів непотрібних

Весь час заважали мені.

Минають години розлуки печальні,

Та рук ніхто не замінить твоїх.

Сипляться з кожного фрази банальні

І кличуть то сльози,то звичний вже сміх.

Не покину тебе я ніколи,

Адже нікуди буде піти.

Бо світ,що мене довкола,

Між нами створюєш ти.

Проти тебе я знову стою,

І мовчки прощення благаю

Пробачити дурість мою,

Й довіру твою повертаю.

Мене моя мучить провина

І не вдається втікти,

І,відчуваю,повинна

Правді назустріч піти.

Вкрало мій голос знов хвилювання

І слова із вуст не злетить.

Керує всім тілом те саме бажання,

Сказати тобі,що болить.

(с) Мілена

21.01.2013