“Як деколи здрімається, то сниться Підгір’я”

Як деколи здрімається, то сниться Підгір’я,

І думонька вертається на рідне підвір’я.

Там ненечка старесенька засмучена ходить,

Щовечора, ріднесенька, як пташка, заводить.

Сльзинками дрібненькими подвір’ячко росить,

На серденьку тяженькеє каміннячко носить.

Щовечора вбивається сестричка Катруся

І в матінки питається, чи я ще вернуся.

Давно мені змережана сорочечка біла,

За сволоком залежана сопілочка мила.

А братчик мій прочитує щосвята папері –

Про мене він розпитує і спить без вечері.

Я з рідними розлучений, заплакані очі,

Він вдосвіта засмучений до темної ночі.

А пісенька, як пташечки легесеньке пір’я,

Летить собі до хаточки на рідне Підгір’я.

ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, КОЛОМИЙКИ