Як Кузьму провчила жінка його мила

Повернувсь Кузьма з роботи, освіжився в ванні,

Одягнув нову піжаму та й ліг на дивані.

Лежить собі, проглядає журнали й газети.

А дружина варить, смажить, готує котлети.

Пообідав Кузьма смачно, запалив “Казбека”.

— Ну чого ти, — пита жінку, — така недалека?

Тільки в тебе і балачки про бощі й олію,

І ні слова про театри, про драматургію.

А є жінки! Збоку глянеш — ходить, як Аїда.

Драматургів усіх знає аж до Евріпіда.

Так і сипле: Тіто Гобі, Карузо, Фелліні,

Есамбаєв, Магомаєв, Кобзон, Паганіні…

А ти яка? Ти ж не тямиш в цьому ні бельмеса.

Ти ж не можеш відрізнити Брамса від Бернеса.

Давно тебе не бачив я в хорошому платті.

Тиняєшся у тапочках, в дешевім халаті.

Ти забула, що є в світі жіночі принади —

Перманенти, манікюри, духи та помади.

Я хотів би бути мужем культурної дами,

А ти чавиш помідори, бряжчиш друшляками,

Що побачиш — вишні, сливи, — пхаєш у консерви…

Я не можу, розумієш? Здають уже нерви.

Через добу повернувся наш Кузьма додому.

Зустрічає його жінка в платті голубому.

Очі чорним підведені, на губах помада.

Закрутило Кузьмі в носі від духів “Еллада”.

Плаття модне, вузесеньке, облягає форми,

Ще й коліна не прикриті — такі тепер норми!

Посадила Кузьму в крісло, сіла проти нього.

Як французька кінозірка, виставила ноги.

У Кузьми від здивування потилися змокла.

А дружина запитує: — Ти читав Софокла?

Тобі, може, до вподоби п’єси Евріпіда? —

Сопе Кузьма: — Відчепися! Подавай обідать.

Нащо мені Евріпіди? Нащо їхні п’єси?

— А ти ж казав, що у мене дрібні інтереси,

Що немає шику-блиску, манери негарні.

Я сьогодні простирчала півдня в перукарні.

Перукав просив, між іншим, щоб прийшла я знову.

Запевняв, що я похожа на Любов Орлову.

Не було у мене часу возиться з обідом,

Так я тобі й замінила обід Евріпідом.