“Як почну сповідатися”

Як почну сповідатися

На руки твої єдвабні,

Не матимеш з того радості,

Легкої, мов пух кульбаби.

Буде важко тобі дослухати,

Дочекатись нової години:

Слова мої, наче ті слупи,

Обвуглені, щоб не гнити.

Обгорілі вони й закопані

В землю, – а над землею,

Як щогли вільні високо,

Підносять сонячні леза.

Стою, проводи тримаючи,

І, може, аж від Тараса

Біжить моє світло майське,

Моя неподільна радість.

Будь же мені підпорою,

Та не в кам’янім поліні;

Будь ластівкою на дроті

Непоборної лінії!

***