Як стати поетом

1

Сьогодні всі уміють римувати —

Це нині не найважче ремесло.

Та є рядки, неначе груди з вати,—

Не сіялось у них і не росло.

Але поет…

Ні, рими бездоганні

Його іще не творять, друже мій:

Як сіль у світовому океані,

В Природі розчинитися зумій.

Коли у серці здужаєш вмістити

Жагу світил і спрагу солов’я

І кожен нерв зумієш приростити

До рідних нив,—

ти скажеш: я — не я.

Не я…

Не хтось…

Можливо, тільки хмарка,

Що понад лісом вранці проплива.

Чи та ворона, що над полем карка.

Чи клен…

Чи річка…

Чи земля жива.

Тебе нема і не було ніколи —

Був світ…

А ти до нього завітав

Краплиною, щоб оросити поле,

Малим струмком, щоб виповнити став.

Однаково, яку дадуть роботу:

Крутить скрипуче колесо млина,

Орати до дванадцятого поту

Чи то гарчати псом біля вікна.

Між небом і землею розіп’ятий,

Ти не себе кохай, а землю цю,

Де стільки кривди й зла,

де кожен п’ятий

Приречений померти від свинцю.

Кров виплачеш — хай сльози стануть

кров’ю,

Гілками хай стають твої кістки.

Хай те, що називається любов’ю,

Твердіє, мов земні материки.

2

Вмирай, вставай і починай спочатку

Вдихати душу в глину нетривку —

Аби на призьбі гралося дівчатко

І ґелґотіли гуси па ставку.

Аби у лузі зацвіла калина

І на подушку падала коса,

І знову мати народила сина.

А він — це ти…

А ти — земна роса…

Є світ. Є зорі. Є жага велика

Себе побачити живим мазком

На полотні, де атомність безлика

Стікає материнським молоком.

Якщо ти полюбив оту потребу,

Тоді нема для тебе таємниць —

Ітимеш світом. рівний сонцю й небу,

Ні перед ким не падаючи ниць.

Вмістивши в грудях видиме й незриме,

Ти соком зір напоєний міцним,

Забудь про ямби, про сонети й рими.

А просто Словом стань…

І тільки Ним!

Тоді ти враз навчишся римувати,

Так просто й легко, як цвіте земля,

Як вміє, граючись, щаслива мати

В коханні зачинати немовля.

І стане вірш підковою і горном,

І воском, і гартованим мечем.

Для милої — цілунком неповторним,

Для материнських рук — твердим

плечем.

09.02.1974