“Як світле сниво, як плавба”

Як світле сниво, як плавба

Легкої хмари, як левкої

Вночі під хатою в спокої,

Мені ти є, моя журба.

Ні, не журба. Ти не вона.

Я знаю смак журби-зажури,

Її єдині в світі мури,

Коли ні висоти, ні дна.

Ти не вона. Ти є мій сум.

У миготливості щодення

Ти є мені оте імення,

Яке несу, не донесу.

І знов несу в твоєму слові,

Як світле сниво, як плавбу,

Як рух тієї ще любові,

Що визнає лиш боротьбу…

Оце ти є мені. Отак.

1965