«Як те залізо з силою дивною»

Як те залізо з силою дивною,

Що другеє залізо тягне к собі

І магнетизмом звесь, не в супокою

Зціпляєсь, але в ненастанній пробі, –

А як його безділля вкриє ржою,

Під ржею й сила гине, мов у гробі, –

Отак і серце, що, грижі стрілою

Прошиблене, само з’їдаєсь в собі.

Лиш праця ржу зотре, що грудь з’їдає,

Чуття живе, неткнуте заховає,

Непросихаючу нору живить.

Лиш в праці мужа виробляєсь сила,

Лиш праця світ таким, як є, створила,

Лиш в праці варто і для праці жить.

1880