“Як тільки наповниться серце журбою”

Як тільки наповниться серце журбою

І ляжуть на душу погрозливі тіні —

Я знов уявлю, що стою під вербою

В селі на моїй Україні.

Так яблука пахнуть, рум’яні ранети;

Так любо звучить не спотворене слово!

Із досвіду знаю: обійдеш планету,

А серце сюди приведе тебе знову.

Чи в кольорі неба, чи, може, у травах

Є щось невимовно моє, неповторне.

Чи, мо’, твою душу в вечірніх загравах

Душа твоїх предків незримо пригорне?..

Ми часом шукаємо щастя легкого,

А потім зітхаємо гірко і сумно:

У світі лишилось багато такого,

До чого ми ставились надто бездумно.

О лихо, що неньці на голову впало!

О скрута, якої повік не забути!..

Молитись і плакати — це ще замало:

Синів треба вчити

Вкраїнцями бути.

08.01.1980