“Якби ж то серце спокійніше мати”

Якби ж то серце спокійніше мати,

Щоб не бентежили передчуття

Та не ввижалась напівмертва мати

І голодом заморене дитя.

І де б оте не сталось — через душу

Вони, як тіні, пройдуть, далебі,

А я довіку вже каратись мушу

Та виправдань шукатиму собі.

За те каратимусь, що в світі цьому

Вбачав гармонію, співав красу.

Тяжке прокляття і смертельну втому

У враженому серці понесу.

Шляхи космічні, далі неозорі

Помруть для мене у ядучій млі, –

Бо гріх летіти на далекі зорі,

Коли немає хліба на Землі.