Якобінець

Переклад віршів Томаса Венцлови

Рептилією, ставшою сточма,

для Франції знайома і рутинна,

похмура, жовта, пильна і сумна,

чекає непорушна гільйотина.

Париж заліза дзвін важкий зазнав,

ховає Сена ліхтарі в глибинах...

Кому сказав чогось, чи не сказав,

нема різниці -- винен, чи не винен.

Час революцій і безглуздих страт.

Ні в клубі, де таємна гра,

ні на великих зібраннях в Конвенті

не зазвучить твій голос відтепер

наївний і шалений Робесп'єр!

...Від термідору чути сморід смерті.