Якось знову тебе я зустріну

Якось знову тебе я зустріну,

Серце в такт зазвучить, як колись,

В ту нежданну мовчазну хвилину

Я промовлю до тебе: дивись!

Подивися на небо блакитне,

На дерева, що тягнуться ввись.

Трави ті, що замріяно квітнуть

В горизонті у хмари вплелись.

Глянь лише, різнобарв'я із квітів

Проростила чорнява земля,

І пташки, що обсіли всі віти

Спів веселий снують між гілля.

Підніми лиш уверх свої очі,

Там поодаль горить у вогні

Та планета, що спалює ночі,

Своїм світлом окреслює дні.

А тоді коли місяць воскресне

Й прохолода нічна упаде,

Набубнявіла ковдра небесна

Оксамитом із зір зацвіте.

Їх звабливість висока й холодна

Відіб'ється у тебе в очах,

Таємничість потоне в безодні

За миганням ховаючи страх.

Не дивися на зорі намарно

А подумай хоча б тільки раз,

За усю ту красу їх захмарну

Була краща мені ти в той час!