Якщо жити, то жити сповна

Якщо жити, то жити сповна.

На годиннику двадцять по восьмій.

Їсти виключно з леза ножа

уже не понтово. Осінь

тим часом зникає. Чадить

жовте листя. Зникають каное,

відпливаючи в водну блакить.

Втеча з ковчега Ноя

цілком імовірна, хоча

тут від нас ніщо не залежить.

Одним словом, ранкова сльота

западає в свідомість. Нежить

непокоїть і далі. Фінал

визначає першість, але і другість.

Всі дороги ведуть на вокзал.

Боротьба триває. Все інше – дурість.

Отже, жити варто сповна:

повертаюся до початку.

Буденність свята. Суєта

провадить до Біблії. А на згадку

про щастя залишиться фото. І

заношена модна футболка

далі пахне тобою. Ключі

у кишені, а тьолка

все мугиче якийсь мотив.

Ностальгії все більше, а пам’ять

нагадає, як я будив

тебе зранку. Рам’я

вікна ховає твій силует.

І світу нема, бо його сховали.

Користується попитом ширпотреб.

І життя, між іншим, простує далі.