Яна

Яна ввірвалась, як торнадо у кімнату,

Голова палає — а в словах лише комічна драма.

Гагаузьке коріння, а гордо “українка” —

Серце рветься: ну де ж логіка, де гальма?

П’єш, смієшся, б’єшся у стіни,

А я рахую хвилини, терплю твої дотики й сни.

Сармалє не допоможе, Purcari теж,

Твої слова летять — і мені смішно й гірко одночасно, як у грі.

“Я зміню прізвище!” — кричиш, наче супергеройка,

А я думаю: круто, хай сміється весь світ від твоєї дурної війни.

Діти твого “генія”? Хай карають тебе сміхом,

Бо ти — реальний мем, і я з цим живу, без страху.

Тож, Яно, грози, кумедно кричи,

Але пам’ятай: серце моє бачить і сміється в тиші.

Бо навіть буря, навіть хаос і тупість,

Не зламає того, що в нас між сміхом і любов’ю блищить.