Ярослав Ґарсіа Лорка

Ти прогнав пегасика, мов пасинка,

най собі летить конячка панська!

Сніг упав, як піна з вогнегасника.

Вірш запах, як пасіка чи паска,

був як темна грамота із титлою

чи земля під сніговим накрапом.

Він тобі зійшов стовпом зі світла

і повив тебе, як чистий прапор,—

не словесний порох, не абищиця,

маєш нині світла понад міру,

може, так ніколи й не напишеться

актуальний вірш на захист миру?..

Все на світі — колія й баталія.

Хтось про тебе скаже: мій предтеча.

Та й кружляє однострунна талія —

ти б її спинив, бо кровотеча.

Та й слова, намовчані і зіткані

із безсоння, шкарубкі й первинні.

Та й шукаєш правду під позлітками,

гостру, наче куля в серцевині.