Явка з повинною

Нейрон якраз помер.

Його не буде вдома.

Нещасного в наш час

Зморила перевтома.

Помер, як його брат,

Так, кажуть, вмерла й мати,

Він був з тих неборят,

Що краще не втрачати.

І знаєте, я каюсь,

Не можу вже терпіти!

Як він помер, зізнаюсь,

Вмирають його діти.

Тепер скажу про себе,

Бо були з ним знайомі.

Не бачу втім потреби,

Та бачить її совість.

Не визнаю я каву,

Бо люта чефіристка,

Мені за звичну справу

Не бачить в чашці днище.

Художник я не дуже,

Така ж і поетеса.

Разочок хоч відкушу,

Як з'їсти не вдається.

Єдине, що міцнішим

Буває за мій чай-

Обійми. Й дещо інше…

Моя лексична брань!

Я прокидаюсь вранці,

А він іще хропить,

Один із тих засранців-

Хронічний Недосип!

Він твій без реєстрацій,

Дзвінків і СМС,

Чума сучасних націй-

Стійкий стабільний Стрес!

Це явка і повинна,

Моє злочинне місто.

Шкода, що я не сильна,

Шкода, що я чиста.