Її пальтечко радісне й червоне

Її пальтечко радісне й червоне.

Вона так добре знає шлях додому,

що в надвечір’ї, сніжному й блідому,

біжить мені назустріч.

Перепони

минають нас, лише гойдлива гілка

зітхне ламкою тінню під ногами

й затихне, мов пробачення негайне…

З ім’ям її римуються «сопілка»

і «свічечка» — мов геральдичні знаки.

І стільки того світу по дорозі

розсипано й забуто на морозі,

аж солодко торкнути і впізнати:

пробитий м’яч, і слід санчат, і мідь

замерзлого листка, й перо пташине,

що невагомо послане з вершини,

з-поміж густих і гострих верховіть,

і це смеркання — лагідне й глибоке…

Вона біжить, і їй чотири роки.

І я услід їй тягнуся рукою,

і чим я заслоню, і як загою?..