З ікони пантеїста дощ сочиться

З ікони пантеїста дощ сочиться,

Стікаючи по кепці прямо в душу.

Ранкові перехожі – сонні лиця;

Самотність у юрбі – як жаба – душить…

Дорожня сумка здавлює долоню,

У плеєрі – Бурзум із Луперкалем

Останні клапті сну в мені хоронять.

Цей літній дощ, як Більбо, має жало.

Вагон півповний – буду оптимістом,

В кутку чудове місце – там засяду;

Залізний Алдуїн під спляче місто

Несе людей для спалення, на краду…

Ну от, пора. Думки зі сну відтали –

Пора попрацювати наднормово.

Колю вірші на синяві кристали,

Як Хайзенберг римованого слова.