“З нічого світ творився, із нічого”

З нічого світ творився, із нічого

В душі моїй народиться рядок.

А потім випурхне — і замість нього

Лишається на серці холодок.

І так самотньо стане, так тривожно,

Неначе світ кінчається на тім —

І вже нічого врятувать не можна

Ні в домі грішному, ні у святім.

А потім знов оте нічоговічне

Розбудить зливу почуттів, думок —

І враз нікчемне, сіре, пересічне

Кудись відсунеться в глухий куток.

І зійде сонце — зійде просто в грудях,

Над серцем небо встане голубе.

І я пізнаю в незнайомих людях

Себе самого — вічного себе.

І зрозумію, що оте нічого

Не можна розгубить серед тривог,

Бо то є іскра сяєва святого,

Для котрого єдина назва — Бог.

23.03.1978