“З-під даху впала призма крижана”

З–під даху впала призма крижана —

І серце стрепенулося недремне.

Чому — не знаю, та несла вона

В собі для мене радість нетюремну.

Я, мов дитина, підійняв її,

Приклав до ока — і нараз побачив

Дніпро й далекі лугові краї,

Де я над озером косу мантачив.

Збагнув, що призма мандри дозволя

Не тільки в просторі, але й у часі,—

І вже дитинства крем’яна земля

Мені гостинці посилає ласі.

Усе те вмерло, де я зараз був —

Паркан і зони дворовище голе.

Немов я справді бачення здобув

Через незнане досі біополе.

Мені вже ясно, що кінець зимі.

Бо хтось небесний каже в біополі,

Що можна бути вільним у тюрмі

І в’язнем залишатися на волі.

24.02.1980