З попелу вийшла й не стала плакати,

З попелу вийшла й не стала плакати,

тільки умилась ранковими росами.

Не знаю землі чи небу дякувати,

пахну смутком і папіросами.

Весна моя стала суцільним лютим,

коси давно розплелись, розмоталися.

Які жорстокі бувають люди...

Мене розп’яли!

По мені потопталися!

Я горе випила, кров’ю облилася,

а ще недавно хотіла лиш жити.

Не тим богам я напевно молилися?

Не знаю як власне життя відтужити.

З землі піднялася напівмертва.

Газети мовчали, мовчав мій лютий…

Чому, мій боже, я тепер жертва?

І як, мій боже, себе забути?