з усіх пережитих ілюзій

I

коли я лежу у душному як пекло вагоні

і блимають абриси чорних світів за шибками

і велика зоря хитається в мене над головою

так жаль мені жаль

що відстань між нами

більша стократ за милі які розділяють

наші вибагливі до супокою тіла

ІІ

стоїть Оріон за скляними щитами вікна

три ночі в дорозі - й три ночі він схожий на тебе

моя найпечальніша з усіх пережитих ілюзій

шкода що в житті ми з тобою не плем'я не братство не друзі

не спраглі коханці

і навіть не брат і сестра

за які злодіяння плачу

коли бачу твої ледь розкриті з утоми уста

коли чую як ти десь далеко на кухні говориш

на іншому боці землі

п'єш опівнічний в любові народжений розчин -

а я

у цей час тримаюсь руками за скроні

лежу на полиці у поїзді десь над Меконгом

й кусаю штани на колінах

щоб не закричати у відповідь

своїй найтемнішій з усіх пережитих ілюзій

ІІІ

колись я приїду до тебе

з тропічною густою засмагою

із терабайтами пам'яті живих і незвичних історій

із тінями в зморшках й мусонами

і сірою поволокою

мій зір тоді буде гострішим

а очі од видива повними

і звірі у грудях й за коміром

приструнені змовкнуть

коли я повернусь при захóді

посади мене в кухні за стіл й сядь навпроти

ми заваримо чай -

у найглибшому кухолі він димитися буде

як вулкан у тонкому проваллі

як очниці невиспані у часи всіх надій і екзаменів

ти згадай як плелися за нами

довгі ранки без їжі й без ночі

в наших злих і подертих гуртожитках -

тоді сонця ходили по головах

а ми рвалися вище і вище

як ікари -

і не вигорали

IV

ти завжди був спокійним і плавним

твої польоти називали зразковими

тебе люблять за це і досі

хоча блиск твій давно переплавили

на заколки дружині в волосся

а я й зараз живу на півслові

і літатиму так іще довго

бо лице твоє переді мною

пахне медом вкривається смогом

десь так високо понад містами

що лишається тільки літати -

а по-іншому і не дістанеш

V

то коли я приїду назад

і ти за чаєм сидітимеш близько

не спіши допивати

дай мені на роки надивитись

хоч у присмерку дня в незручній і безмовній напрузі

на свою найпрекраснішу від усіх пережитих ілюзій