З ВУЗЛИКОМ В РУКАХ

Іде старенька з вузликом в руках,

Іде вона, поволі шкандибає,

Життя перебирає все в думках,

І сивина з-під хустки виглядає.

Це все багатство, що дісталось їй,

У вузлику – старенька вишиванка…

Куточок колись був у неї свій,

Тепер вона – скитань життєвих бранка.

Іде вона… доро́гою іде,

Давно вже осінь, спіє садовина…

Куди ж її доро́га приведе́?

У чому ж у житті така провина?

То яблуко підні́ме із трави́,

То десь води нап’ється із криниці,

Але думки́ не йдуть із голови́…

Невже у них великі таємниці?

Так крок за кроком стелиться та путь,

Доро́га-стежка десь веде-петляє,

А сльози градом котяться-течуть,

І що чи хто десь там її чекає?

Чи стрінеться в дорозі хтось такий,

Кому́ відкрити душу бабця зможе?

Бо вік прожи́ла, ма́буть, нелегки́й…

Можливо хтось старенькій допоможе.

А може йде вона в останню путь

Й з собою взя́ла в вузлик вишиванку?...

Водиці нахилилась зачерпну́ть

І помолилась Богу… наостанку…

28.01.2022 р.

© Copyright: Клавдія Дмитрів, 2022

Свідоцтво про публікацію №122012804244