“За літом літо, літо літо лове”

За літом літо, літо літо лове,

Чорніє ніч, де вчора день ходив.

І сивіє життя, як поле ковилове,

Як дивне диво з-поміж дивних див.

Що посміхалося — сьогодні у задумі.

І що журилося — не журиться, мовчить.

Мовчить печаль, і сум мовчить у сумі.

І ти мовчиш. Мовчання, й те мовчить.

Не оглядайся! Що ти, що з тобою?

Не оглядайсь! Біжи, біжи бігом.

А тихо як… І місяць під водою,

Неначе совість плаче під вікном…

Дурний, та й все!.. Дивись, яка пора!

Дивись, яке зіходить товариство!

І в твоїй долі вибито вогнисто:

Земля твоя й Вітчизна — не мара!

Є правда і любов! і є святий поріг,

Де тиша битви виліплена з крику.

Її творив ти. Нею бив, як міг.

Священна сивина життя цього довіку.

1962