За мотивами казки

В продухвині вікна, ув ополонці зору

синіє глибина фарбованого моря,

і чайок пелюстки, біліючи, не тонуть,

дрібненької луски у мене жмені повні:

долоні розтулив — всеможна щезла щука,

нічого не зловив, хоч срібла повні руки…

Стоїть холодна піч, облуплена до глини,

та в ополонках віч виблискують рибини…

Втішаючи мене — дурненького Омелька —

в долонях кит сяйне,

а не сніття дрібненьке…

Раденький, бо дурний, що щастя превелике

добуду з глибини відерцем, зшитим з лика…

Не випущу, о ні! його я вже ніколи,

нехай воно мені схотінки всі уволить…

На пучках перебрав те, що мені потрібно:

— Літа! — я їх вже мав… — Достаток!

— в жменях срібло…

— Любов! — я мук зазнав… — Життя!

— зника безслідно…

Надії на плаву, як чайок пелюстини…

Радію, що живу, задивлений в глибини…

***