За мотивами «Ворона» Едгара По

Переінакшив все минуле:

тепер тебе там не було.

Був гайворон замість зозулі,

та й то лише з одним крилом.

Був степ, напоєний вітрами,

і спис, засторчений в блакить,—

і нас вже не було між нами,

була якась тривала мить…

— Стривай… Але ж було минуле!

— Був гайворон… і степ… і спис…

То тебе доля, як зозуля,

мені підкинула колись…

Я падкупав в сліпій нетямі

і власним тілом зігрівав

ні, не пташа — кричущий камінь,

що лиш поживи вимагав.

І я помітив, світе правий,

що я малію… ти ж — ростеш…

Моє гніздо було кривавим —

твоя жада не знала меж.

І рани на собі помітив,

що заподіяні вві сні…

У вирій вже не відлетіти,

бракує сил злетіть мені…

Твоє крило я стис щосили,

та ти знялась у височінь.

І я упав… І однокрила

кружляє наді мною тінь.

Я гострий крик заніс угору,

та він, отверднувши, завис.

Ти промовляєш: — Nevermore*,

щомиті падаючи вниз…

***

_______________________________

* Ніколи більше (англ.).