“За селом, за посірілим тином”

За селом, за посірілим тином,

В лопухах великої весни,

Під бджолиним і хмариним плином

Причаївся півень навісний.

І коли з холодного порогу

Вилітає сон зорю стрічать,

Вибігає півень на дорогу

І вбиває зрошених дівчат.

Горне крильми золоту спідницю,

Мітить дзьобом вдарити між брів…

Йдуть дівчата помирать в пшеницю

Під сюрчання сірих цвіркунів.

Вип’є тіні безробітний південь,

З’їсть цибулі з хлібом — що даси.

Йде похило безробітний півень

В лопухи напитися роси…

Повен мрій дівочої загуби,

Кине крила в білий медоцвіт,

Дасть пір’їну вітрові у губи

І засне, вдивляючись у світ.

1957