“За що мені щедроти цього світу”

За що мені щедроти цього світу:

білющий сніг, і сонця парусець,

і шовку шум, що вкутав верховіття,

і різьблений на сріблі бур’янець?

Чим відплачу? Є спогади в скарбниці,

в кишені куля, гостра, наче цвях.

Дістав у спадок ще осколок криці,

а на холоші — вчепистий реп’ях.

Ношу метал, обтяжуючи серце,

не знаючи — навіщо він мені;

візьму його й перетоплю в наперсток,

аби зашити пам’ять по війні.

Неоцінимі всі оті щедроти:

тінь різьблена і променя гострець,

повітря тане, мов крижинка, в роті,

а в груди натікає солодець.

І щедрий я, і щедра моя плата:

за радість — біль, за думку — почуття…

Багатий я, багатий я, багатий,

за все плачу, як треба — то й життям.

***