За сто доріг

За сто доріг від білого світанку

Звернеш у літню теплу ніч.

Ще сто дощів прокрапає до ранку,

Ще дотик губ торкнеться твоїх пліч.

Ще день ясний купатиметься в сонці

І встигнеш ти напитися жаги,

А я навшпинький прокрадуся в сон цей,

Від ста дощів тебе щоб вберегти.

Ще день, ще білий день і парко,

Земля ще сонце обганя...

І сто дощів ще тільки хмарка,

Сто колосків уже стерня.

А я цілую твої мужні плечі,

Мені дощі за ними не біда,

мені звичайні, прості речі

Складаються в твої слова...

Ще десь у світі дощик накрапає,

Десь сонце вперто обганяє ніч.

Нехай ота секунда не минає -

Мої вуста торкнуться твоїх пліч.