“За вивіркою золотою”

За вивіркою золотою

Я біг вершинами смерік,

Провалювавсь у темну хвою,

Як у вогонь, що серце пік.

Я обдирався об ялиці,

Та знову біг через руні,

Мов краплі чорної живиці,

Кров запікалась на мені.

Я біг, і падав з високості,

І піднімався нашвидку,

Не відав, чи ламались кості,

Чи хмиз тріщав у темнику.

Чого вона тікала в пущу

Від мене, ніби від хортів,

Таж я ту білку проклятущу

Лишень погладити хотів!

***