“Забрався я на шпиль Внизу носились хмари”

Забрався я на шпиль… Внизу носились хмари…

Дививсь у далечінь: на море, на Бейрут.

Тут глетчери, зима, а там буяють чари…

Палючий, дивний край!.. Чудовий райський кут!

Леліється Бейрут… Блискучий сад тропічий,

Де пальма розрослась на килимі з лілей!

І ллється аромат гарячий, наркотичний

З п’янючих тубероз, розкішних орхідей.

Дивлюсь і на Ліван… там дише прохолода…

Зеленая лука… Пахучая роса…

Смолистий свіжий ліс… Могутняя природа…

Рожевії гаї… Весняная краса!

А тут, над хмарами, куди отсе я скрився,

Глибокії сніги та скелі ледяні.

І з-під тії кори синенький ряст пробився

Та й тихо-лагідно всміхається мені.

Дужіша від кедрин — ся квіточка бліденька;

Поборює зиму і крижаную луть.

Така — моя любов: горить собі тихенько

І, не палаючи, пропалює всю грудь.

1900