Забуте і набуте

Чому живу, чому все бачу,

І досі на ногах стою.

Для чого тут існую я?

Не вже я втратив сенс життя?

Не світить сонечко яскраво,

і люди поряд геть не ті...

Минули ті прекрасні роки,

що дарували теплі дні.

В очах утома і тривога,

у серці — спогади і біль.

Чому так важко відшукати,

дорогу тих минулих днів.

Де мрії вільно так літали,

де вітер в полі шелестів.

Тепер лиш тіні догорали,

на перехресті давніх змін.

І тягне серце в порожнечу,

Де гаснуть спогади й слова,

Де час безжально ріже втечу,

А тиша в душу промовля.

Забуті мрії шепчуть стиха,

Що ще не зникла їхня суть,

Що попри втому, попри лихо,

Я маю далі йти у путь.

Бо десь за обрій кличе вітер,

Де світла більше, ніж журби,

Де я зумію знову жити

Серед надії й боротьби.