Забутий

Тин із пожеж на захід упав,

сонце вдавив у степи…

там під житами козак умирав,

кров його в землю текла крізь піски.

З паном не бився козак за жупан,

тяжко з ним бився за волю в степу:

пояс червоний йому розірвавсь

гострим багнетом,

де ниви ростуть.

Журиться жито, схилившись у луг:

колос, мов камінь, втопило в туман;

вовк на могилі зайнявсь і потух —

зуби за лісом сховав…

Кров попід степом до гір дотекла

в горах пробила між скелями хід…

Яром прорила рови до села —

хату підмила вдові.

Сніп розірвала вдова у дворі —

кров її сина курить…

Він розколовсь на колосся вдові

й нині без вітру в току шелестить.

Ліс нахилив свої списи на схід:

довгі у сонці кінці розпіка;

вовк у степу на забитого зліг,

зуби до сонця в крові підійма!

1923 р.