ЗАЧИН

не має поганого - усе є невід'ємною частиною буття. 

Світ прокидається навесні, пробуджуючись від зимового сну, і знову розквітає бурхливе розмаїття життя. 

Тонкі паростки, що віднайшли шлях із глибин промерзлої землі, поступово наливаються рясними дощами та світлом молодого сонця у духмяний травостій. 

З плином часу багатство, що колоситься на полях, обласкане сонцем та вітрами, досягає своєї зрілості та стиглості. 

Сповнене сил та життя, воно уособлює всю велич, красу та вольове прагнення до існування в цьому світі. 

Природа віддає найкраще, 

природа забирає найкраще. 

Та час іде, 

бо так 

треба... 

у ті краї, 

які звуть Вирієм - 

Боже місце, 

місце вічного сонця і тепла ... 

Можна було б приєднатися і летіти разом із ними, 

але тоді... 

я не побачу головного, 

я не побачу, що далі, 

я не побачу її... 

Стільки усього повинно статися, 

невідворотного, невід'ємного, 

без чого ми не зможемо відчути і зрозуміти, що таке відродження навесні. 

Стільки усього ще повинно статися... 

Бо так... 

Треба...