“Заднився день, і слух навикло”

Заднився день, і слух навикло

перебирає зерня слів,

за іскрами дими безликі

випурхують із димарів.

І світло свідчить про звичайне,

очам перечачи на зло,

і розпадається в звучанні

на друзки срібне джерело.

І погляд радість прозріває

в краплистих блищиках роси,

і вітер котиться по травах

в немеркнучу студену синь.

***