ЗАГРАВА

На небо падає заграва. Палить хмари.

Таке страшне казкове те багаття!

І волоцюга-вітер, притомившись,

Чи то співає, чи то плаче при вогні.

Живеє сонце розриває день до ночі,

До тих зірок, що так, дивись, нервують

У машкарі застиглій порожнечі.

Заграво! Пропали наскрізь пітьму,

Дай відповідь: скажи, чого бажаєш?

Адже ти танеш у безкрайній тиші

Нічного мороку й назад не прагнеш, –

Лиш пес бездомний скиглить ген на Місяць.

––––––

Не зрозуміти нам тебе, заграво!

28.10.02