Загублений світ. 6#66

Загублений світ мій, нестерпний, яскравий і недосяжний.

Крилами ворона, над лісом літаю, тебе вишукуючи.

Хриплим, звіра раненого, голосом, гукаю протяжно,

Та все більше себе гублю, у лісі цьому блукаючи.

Я був, хоч і погляд мій різкий, хижачий, таким неуважним -

Ти ж була в деталях, які оминав, себе уникаючи.

Прощання в повітрі лунали, тепер розумію, легковажно -

Я би з тобою знов привітався, як раніше, можливість маючі.

Загублений світ мій, неможливий, ядучий, і все ж неосяжний.

Куди ж я залетів, у своїх снах, глибоких гуляючи…

Спалити всі свої твори, стати знову огидно серьозним,

І буду знову тобою почутий, крила на собі ламаючі.

А ти використаєш це пір‘я, спати будеш на перині пишній,

І не буду вже більше обачним, ніч про тебе благаючи.

А ти підеш над ранок, допоки ароматом твоїм омріяний,

І я знову буду літати, гукаючи тебе, час гаючі…