Зайчик

Я **маленька дитина**, моя **душа єдина**,

Але здоров'я мого нема **відмінного**.

Не вдома ми вже з **дві тисячі чотирнадцятого** року,

Бо **війна** у нас забрала дім, ось так, **ні з того, ні з сього**!

У **Криму** лишилась хата. Там у саду зеленім

Мій **зайчик-плюш** сидів, такий **м’який**, **молочний**.

Ми з ним тоді **морквину** **гризли** разом з маком,

І **манку** наминали... Ох, він був **смачний**!

Аж тут біда! Поки мій **зайчик** **манку** їв,

І поки ми **коріння** разом **гризли** в полі,

Він, **бідний**, **колір** аж **від горя** **поміняв**!

Чи то від **манки**? **Заплутаний** у долі!

Тепер він не **молочний**, а **якийсь інакший**!

Чи, може, від **моркви** помаранчевим він став?

Напевно, **Сонце** тут усе **смішне** *покращило*!

Але мій **зайчик** **манкуїд** **добряче** **засумував**!

Він **плаче**! Я даю йому **додаткову порцію** **манки**!

**Ти не сумуй!** Бо ми тепер — **герої** **справжні**!

Ми з’їли **всі морквинки**! Ми **відважні** **сміливці**!

І наш **новий** **колір** — **колір** нашої **Надії**!

---