Зайчик

Зайчик мій тихий, з очима весни,

Ти з’явився несміло із тиші й імли.

Не просив, не кричав — просто був поруч,

Наче світ, що зі мною говорить без слів.

Ти боявся гучного, ховався в траві,

Як і я — у думках, у своїй голові.

Ми обидва не вміли казати “болить”,

Тільки серце вночі починало шумить.

Зайчик мій ніжний, не бійся, ходи,

Тут не всі залишають глибокі сліди.

Є такі, що приходять — і просто теплі,

І лишаються світлом у темній імлі.

А якщо ти підеш — я не стану тримать,

Бо любов — це не клітка, а вміння пускать.

Тільки знай: десь у світі, серед метушні,

Є хтось, хто називає тебе “мій зайчик”… в душі.