Закарпаття

Хати мої, хати, низенькі, бідні й рідні

В тонкім мереживі зазеленілих віт!

Тут ще чорніш кількастолітні злидні

Підкреслює карпатський краєвид.

Корчма й нотар. А хліба — ні кавалка,

І світить ребрами замурзана марга.

Під мовчанку села балака тільки балка —

То Турія — по ріні — наріка.

Сини ростуть — неплодні самосії,

Доньки, як цвіт — на наймички роздай,

Бо над ім’ям — гнила мара “Росії”,

Щоб ти не був землі своїй ґазда.

с.Порошково, 1927 рік