Закоханий робот

Стрімкий наш час

вигадливий на долі —

у хащах

зфантазованих історій

закоханого

робота я стрів

що награвав прадавніх зорь мотив

для дівчини з Північної Корони

олюднивши

звучання електронів

озвучивши

любові кожну мить

і слухав я у неземній місцині

весь нерухомий наче звук в бурштині

ту музику з глибин тисячоліть

Струнка

неначе лазеру проміння

дівча вже не шукало розуміння

як може

відчувати апарат

повіривши що завжди й достеменно

кохання не молекулярна схема

в татуюванні

електронних плат

Вдивлялась у життя

немовби з вежі

крізь штучні очі

кольору безмежжя

й вологий щем

своїх тремких повік

і не ставало робота обличчя

тужливо

відшліфованою річчю

бо й з чорнохмар

йде кришталевий сніг

гойдаючи в лісах

що в темінь вгрузли

чи білим вальсом чи то тихим блюзом

сріблясту математику буття

і розуміли стомлені планети —

допоки є

музики і поети

вони ще мають право на життя

й нанизавши себе

на звуків стріли

нейрони і

транзистори тремтіли

нескорених безоднями істот

а угорі здійнявшись над світами

зникали дві жеврини між дротами

двох досі різнополюсних

природ.