Закон черги

Навпіл розтято серця і осердя

здерто гримасами з лиць людські риси

вже не страшні ні хвороби ні списи

бо у скафандрах вийшовши з лісу

нам задарма пропонують безсмертя

наче голодному варево з дерті

вгору здійнявши скоцюблені пальці

чи то прибульці а чи то блукальці

і мерехтять у пітьмі неозорій

мо’ трухляки а мо’ вранішні зорі

в час коли ми аж по вуха у смерку

безлад довірливий юрмища людства

в координатах злоби і жмикрутства

у кострубату ладнаємо чергу

і розучившись любити й жаліти

в сутінках сутності стислого світу

змінюємо математику волі

впалих зібгавши надгеометрічно

і за безсмертя вбиваючи звично

на арифметику наших підборів

й очі біліють неначе від плісняви

в дивній місцевості без видноколу

в мить відкриття світового закону

про пропорційність жадоби і тісняви