Закрий рота, Діано

Не з кожним варто слово міряти на вагу —

Бо є такі, що вслухатись не вміють.

Вони, мов тіні без душі й тепла в грудú,

До правди глухі, до людського сліпіють.

І що їм скажеш? Аргументи зникнуть вмить,

Бо там порожньо — не кімната, а луна.

Ти їм подаєш добро — вони ж бурчать у відповідь,

Хоч сенсу в них, як у соломи — лиш труна.

Тож марно щось доводити такій пустій стіні,

Що тільки шумить, але не думає ніколи.

Не варто серце нищити в словесній війні

З тими, хто сам себе зробив бездумним колосом соломи.

Там нема з ким. Там і нема кому.

Бо глухий не чує навіть власні кроки.

Тож краще шлях тримати рівно й вдалину —

І не схилятись до чужої бруду-брехні та мороку.

Бо твоя сила — в чистоті й простих речах,

У мудрості, що часом гучніша за слова.

Не розбирайсь із пустотою — хай летить у світах.

Порожнеча — не опонент. Порожнеча — то трава.