Закриті очі. 4#160

Закриті очі.

Годинник

накручений,

наручний,

на поличці,

на ручці

звисає.

І ніби аритмією своєю

колише кружевні фіранки,

зранку

так тихо, тихо,

а він ніби намагається достукатись,

кається минулим лихом,

мені на вухо.

(Намагається не лаятись)

Чого ж ти,

не услідкував час, друже,

чого ж ти,

не врятував нас,

перевагою своїх пращурів…

Завести би тебе, довести, вивести із себе,

(до реальності контурів).

та не спроектовано було в тобі,

не вбудовано…

Як і в мені,

не вибудовано було стабільності

точного механізму.

Аневризма,

суцільне тримтіння за усопшим

часом ескапізму -

як тонущий,

брасом з останніх сил

барахтаюсь глупо.

І втомлений,

важко врятований, заздрю

собі, трупу…

Як і в мені,

зламані стрілки компасу,

завжди вказують на північ.

О пів ніч,

холодна, над ранком,

над ранами клопочу, та не шию.

Заклякло шию,

комом в горлі і не озирнутись,

не оглядітись,

лише в дзеркало дивитись,

як в тебе (або навпаки),

вдіваючись в твоє, в нове,

(чи як шарпаки) -

кому як вдається…

Закрий

свій

паскудний

рот

і не кажи мені більше!

Більше,

ще більше,

і біль ще,

і біль лише,

біль.