Заміс

…Знову копаємо в глинищі глину.

Жили солом’яні зв’яжуть заміс…

— Хата для кого?

— Буде для сина…—

В колію грузне вантажений віз.

Глина мастка обжовтила долоні…

Був уже нею… чи стану колись?..

— Глино, забула ти мову солону.

— Злиплися губи, слова запеклись…

— …Слухай,— валує стогін із горла —

завше відкрите воно у горшка.—

Тіло моє запікається чорно,

круто нас мне гончарева рука…

— Глино Галино, глино Маріє!

Ти не навіки лягаєш в заміс,

бо на розвалищах всюди жовтієш,

легко втрачаючи форму і зміст.

Зраджують думку, зраджують руку,

глиняна книго, твої сторінки.

Занотувала вічну розлуку,

та й розкололася на черепки.—

Глиняні стіни, наче таблиці,

б’ються — осколки великі й дрібні…

Глина печеться, глина сталиться —

всюди уламки лежать мовчазні.

Де ж вони, долі людської скрижалі?

Хтось прочитав по позначках: «Мардук…»

— Дядьку, ви долю свою не читали?

— Та-а… ворожила циганка із рук.

Десь коло Бреста… чи коло Шполи…

Дальню дорогу… хату нову…

Третю будую… Глянь ти… Відколи?..

І не забулося… В цій доживу…

Міситься глина, міситься круто,

щоб нетривку нашу пам’ять тримать…

Треба у глиняні чоботи взутись,

щоб спорохнілі дні наздогнать.

В промені часу клинопис бачу,

очі площинні, хвилі борід.

В пальцях володаря чаша гаряча

й досі хмелить неотямлений світ.

Глиняні вінця дай пригубити —

глина у глину перетече…

П’ю… Але серце завше несите

глиняним жаром груди пече.

***