замок на околицях розуму іі.

ви — природне навіяння рукотворних механізмів:

у будинку (жодному разі не домі) без годинників

я заводжу вашу дерев’яну зозулю трьома обертами.

перший — вночі мандрувати коридорами,

слухати озброєний тривогою вітер в третій кімнаті зліва

четвертого поверху,

засланий покірним острахом втратити голову

через вас —

це значить, зозуля б’є дванадцять

вашим голосом,

і я

біля кожної холодної стіни,

біля кожної мозаїки,

шпалер, здертих роками мстивої самоти,

думаю «де цілуватися краще?»,

притискаючи лопатки до мармуру —

(місця фантомних крил з минулого життя) —

вашої парадної зали,

я здіймаю руки над головою,

я уявляю ваші кайдани,

моя хвороба — видавати усе небажане за кохання,

може й ваша теж?

чи ваша — все ж хижацька краса, лячніша за полони?

мій другий оберт — це ваш голод,

я — обітована земля у неволі:

я ще ніколи не бувала святою,

окрім як опівдні,

коли вам

найбільше хочеться крові,

і я, приховавши хижака за душею, благаю:

«візьміть когось іншого,

ваші скарби,

самозречені нещастям герої,

що сховались в темниці від сонця,

бо мені

не шкода ні краплі».

третій оберт — ваші рубінові спектаклі,

від яких ви мене бороните,

ховаєте так, наче я —

найцінніше призамкове золото,

бо це ж тільки я стараюся бачити м’якість

у просочених кров’ю долонях,

котрими мене притискають до стін,

пропонуючи вічний холод,

зозулиний.

як приходять до вас, то це значить

зараз між третьою та п’ятою ночі:

ваш час бути зіркою

змагати самотність,

вишукано вбрані, скалічені власною спрагою жити

ви — природне навіяння рукотворних механізмів:

у будинку (жодному разі не домі) без годинників,

де я закохуюсь у велич баталій,

я завжди знаю котра година,

і я не віддам ні краплі,

ні краплі,

ні краплі.

не віддам.