замок на околицях розуму іv.

як це так: вловити стегнове тремтіння —

червоні водяні кола, зліплені тонкими пальцями

на чужому тілі, кинутим стогоном

від запечатаних зап’ястків,

вона — мов сновидіння,

змучене прекрасне,

властиве юним, тільки-но спакованим —

як це так: бити шкаралупу світу,

заховану поміж її незайманих кол,

стомлених кригою та холодом

і думати про

жалюгідне бордо,

скринькове золото,

перекривлене кохання —

дрібниці,

дрібниці,

аби існування

було як сновидіння,

як це так?